ХВОРОСТИНА

ХВОРОСТИ́НА, и, жін. Довга тонка зрубана або зламана гілка; лозина. Коло причілка стояла та хворостина, котрою Карпо з Лавріном міряв город (Нечуй-Левицький, II, 1956, 355); Чіпка вступив у двір.., собака кинулась на його з-під загороди. Чіпка подався назад до ліси, став випручувати хворостину (Панас Мирний, I, 1949, 269); За гусями вийшов з хворостиною в руках пастух, високий, дзюбатий та бородатий (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 224); А хіба ж не сміялись люде, як Мартин до пана за сторожа найнявся, та було як покине той пан на зиму на Мартина все своє хазяйство — і дім, і сад, а Мартин з того саду і хворостини не спалить — усе кізяком отоплявся?! (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 357); От уже клунок і хворостина від собак лежать на санчатах (Михайло Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 113);  * У порівняннях. Василь Плющ — тонкий, як замашна хворостина, хлопець з хижувато загнутим носом на довгастому лиці — неохоче звівся із свого місця (Євген Гуцало, З горіха.., 1967, 32).