ХВАЛЕ́НИК, а, чол., розм.
1. Той, кого хвалять, вихваляють.
2. Те саме, що хвалитель. Підставні хваленики за плату од купців вихвалюють коні на всі боки і запевнюють панків у що коні добрі, бо буцімто вони їх давно знають і самі ладні торгувати й купити їх… Але пани їм не ймуть віри (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 357).