ХВА́ЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. і теп. ч. до хвалити. Особливо невдоволений був бригадир Зозуля. Вже випливли нагору його могоричеві діла і з шумом провалилась кандидатура хваленої ним Одарки Лихнюк (Семен Журахович, Звич. турботи, 1960, 106).
2. у знач. прикм. Розхвалений, занадто високо оцінений. Через мить на обличчі в секретарки з’явився вираз задоволення. Вона зрозуміла, що хваленому, серйозному Чумакові сьогодні за щось добре перепало (Юрій Збанацький, Переджнив’я, 1955, 23).