ХРИПЛО

ХРИПЛО. Присл. до хриплий. За вікнами залягла тиша. В сусідній кімнатці голосно й хрипло кашляла тітка Фросина (Любомир Дмитерко, Обпалені.., 1962, 117); Созоненко стер рясний піт з червоного обличчя і хрипло розсміявся (Михайло Стельмах, На.. землі, 1949, 71); Весь почорнілий, важко сів він на лаву, але відразу схопивсь, підніс кулаки, затряс ними, хрипло вигукуючи якісь страшні, невідомі слова… (Євген Кротевич, Сини.., 1948, 21); — Ей, на есмінці! — Голос звучав хрипло, надтріснуто. Чути було, що гукає вже немолода людина (Микола Трублаїні, Шхуна.., 1940, 260); Десь хрипло спросоння перші півні співали (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 265); Грицько помовчав, обдивився ще раз дудку, потім тихенько подув, — товсто і хрипло загула дудка (Панас Мирний, IV, 1955, 23); На світанні сірі вужі обозів шумом і грюкотом збудили село. Заспані хати розплющили очі, і в них глянули сполохані обличчя. Де-не-де рипнули двері хрипло спросоння. Немов питали: — Що трапилося? (Андрій Головко, I, 1957, 71); Невеличкий пароплав-буксир пахкав густим чорним димом, задихано чмихав і хрипло, простуджено сюрчав (Олесь Донченко, II, 1956, 88).