ХРИПКО

ХРИ́ПКО. Присл. до хрипкий 1, 2. Німа тиша. Хтось хрипко кашлянув і змовк (Степан Васильченко, III, 1960, 209); Коли батько озвався до Дарки «чого тобі?», голос його бринів так хрипко й понуро (Леся Українка, III, 1952, 639); В зелених кущах заспівав соловейко раз — та й замовк, вдруге — трохи хрипко, втретє — розкотився й розливсь голосно та дрібно (Нечуй-Левицький, I, 1956, 65); Кудлатий пес, з реп’яхами в хвості, кинувся до воріт і хрипко загавкав (Петро Панч, В дорозі, 1959, 40); Великий річковий гайворон хрипко крумкнув, стрибнув кілька разів по мокрому піску, важко злетів над водою (Юрій Мушкетик, День.., 1967, 88); Трембіта співає голосно, хрипко й сумно (Олександр Ільченко, Вибр., 1948, 51); Паротяг хрипко, немов перестуджений, загув (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 33).