ХРЯ́СКАТИ, аю, аєш, недок., розм.
1. перех. і неперех. Те саме, що хряпати. В багатьох будинках не було шибок, і вітер гуляв по квартирах, дориваючи білі фіраночки та люто хряскаючи зірваними з петель дверима (Василь Кучер, Голод, 1961, 92); Хряскав раз по раз грім, у дощовій завісі перехрещувалися криві вогненні стріли (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 445).
2. неперех. Те саме, що хрустіти. Під ногами стиха хряскало вогке старе гілля (Яків Баш, Проф. Буйко, 1946, 42); Лукаш іде в ліс; чутно згодом, як він хряскає сухим гіллям (Леся Українка, III, 1952, 209).