ХРУ́ПНУТИ, ну, неш, док., розм.
1. неперех., чим. Однокр. до хрупати 1, 2. У руці в Матюхи хрупнув наган — то він курок звів (Андрій Головко, II, 1957, 146); Слухали, як тихо дзвеніла жура в хаті, як хтось зітхне, а хтось у тиші хрупне заломленими руками (Андрій Головко, II, 1957, 168); — І замісто шийки для своєї згуби Крило її [курки] глупе дістала я в зуби. Як хрупну — як крикне дурепа проклята (Іван Франко, XIII, 1954, 262).
2. перех. і неперех., діал. Однокр. до хрупати 3. Глянув [Петрик], що той у зшитку пише. Давид його хрупнув олівцем легенько з усміхом по лобі (Андрій Головко, II, 1957, 86).