ХРУП, виг., розм.
1. Звуконаслідування, що означає тріск, хруст.
2. Уживається як присудок за знач. хрупати і хрупнути. По спині грудочка глини, з горошинку завбільшки — хруп! (Андрій Головко, II, 1957, 100); Розігнавшись, скакнув Петро і якраз досяг до другого берега. Аж тут берег під ним — хруп! Одколовсь (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 105).