ХРО́ПНУТИ, ну, неш, док., перех., розм. Ударити, кинути, розбити. Як глянув [Олексій] на свій портрет, здоймів [здійняв] його з стіни і хропнув об землю (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 300); Не вгадала, як і хропнула вона миску (Словник Грінченка).
ХРОПНУ́ТИ, ну, неш, док., розм. Однокр. до хропіти, хропти. Яків заворушився, хропнув на всю хату — і знову тихе харчання і важкий сон (Панас Мирний, I, 1954, 279); Чув [Баржак], як підозріло гупнуло раптом, затріщала акація, хропнув чийсь кінь, шугонувши убік через канаву (Олесь Гончар, II, 1959, 87); Став розказувати [Хома].., як танцював і як Юдун йому розказував, що які порядки є у пеклі… та як розказав усе, протягсь, хропнув тричі та тут при людях і вмер… (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 252).