ХРОБАЧОК

ХРОБАЧО́К, чка, чол. Зменш.-пестл. до хробак. Чорноголовий дятел лазив по корі, постукував дзьобом об стовбур, шукаючи хробачків (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 64); Де ж тая коровиця? В коробочку сі сховала. Де ж тая коробочка? Хробачки розточили! (Український дитячий фольклор, 1962, 74); Його душу оповили сумніви. Він намагається приспати в собі хробачка остраху й каяття. Але хробачок не піддається (Юрій Бедзик, Вогонь.., 1960, 161); Дністровий зрозумів, що сказав дурницю. Його таки точив хробачок самолюбства. Чому це обрали не його, а Серідку? (Юрій Мушкетик, Чорний хліб, 1960, 63);  * У порівняннях. Голова Хоми важко лежить на долонях. Дивний спокій ллється по його жилах, тільки глибоко десь, на самому споді у грудях, хробачком корчиться сміх (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 64).