ХРЕСТОНО́СЕЦЬ, сця, чол.
1. іст. Учасник хрестового походу (від знака хреста на його одягі). На початку XIII ст. німецькі рицарі-хрестоносці захопили гирло Західної Двіни (Історія СРСР, I, 1957, 75); Біженці прибували з руського города Дорогичина. Вдерлися туди люті рицарі-хрестоносці, рвали й роздирали на шматки Руську землю… (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 431).
2. ент. Жук родини пластинчастовусих з чорним хрестоподібним малюнком на жовтих надкриллях.