ХРАБРУВАТИ, ую, уєш, недок., розм.
1. заст. Виявляти хоробрість, відвагу. — Козацтво! рицарі! Трояни! Храбруйте! Наша, бач, бере (Іван Котляревський, I, 1952, 268).
2. Видавати себе за хороброго, вихвалятися своєю відвагою. — Е-е, я не втоплюся. Я вмію плавати, — храбрував Миколка (Панас Мирний, III, 1954, 107);
// Підбадьорювати себе. З ним було йти трудно. Так трудно, що як не храбрувала, як не напружувалася, закусивши губу до крові, Маруся, як не кріпила себе на дусі — але не могла… (Гнат Хоткевич, II, 1966, 276).