ХОРУВА́ТИ, ую, уєш, недок., діал. Хворіти. Кажуть люди та говорять, що я ся малюю, Моє личко тим-то й файне, що я не хорую (Коломийки, 1969, 181); По морі ми пливли без злих пригод, Лиш хорував погано весь народ (Іван Франко, XI, 1952, 140); * Образно. Органіст уже встиг вилічити клавіші, але струни ще хору вали й хрипіли (Нечуй-Левицький, III, 1956, 222);
// на що. Мати якусь хворобу, недугу. Хтось.. на велике безсоння хорував, і бронхіт мав (Леся Українка, V, 1956, 407).
ХОРУВАТИ
Тлумачення слова