ХОРО́БРО. Присл. до хоробрий. — Ви хоробро поводилися, — промовила дівчина, мірячи очима худу, трохи згорблену постать Калиновича (Іван Франко, VI, 1951, 164); Він воював чесно й хоробро, його відвагу ставили у приклад (Натан Рибак, Що сталося.., 1947, 4); Вона не вміла плавати, боялась води, але тепер хоробро стояла на нерівній і хисткій поверхні, відблиски сонця з води сліпили її (Юрій Яновський, II, 1954, 94); Над лугом летів великий сірий птах, на нього хоробро нападали кілька маленьких пташок (Олесь Донченко, V, 1957, 566).
ХОРОБРО
Тлумачення слова