ХО́ДЖЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до ходити. Показалася й стежечка свіжо ходжена (Іван Ле, Клен. лист, 1960, 279); Кінчалися просіки, наставали дикі, ще не ходжені місця, пробиратись ставало дедалі важче (Василь Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 90); Ліда поверталася знайомими, сотні раз ходженими дорогами і стежинами (Микола Олійник, Чуєш.., 1959, 34);
// безос. присудк. сл. ходжено. Проз Демкове дворище була стежка через балку. Хоч і не часто там ходжено ввечері, та все ж Демко повів дівчину (Борис Грінченко, I, 1963, 410); Боже, скільки разів ходжено цими тротуарами — в сльоту й ожеледь, в спеку й зливу, вдень та пізньої ночі! (Юрій Яновський, II, 1954, 65).
2. у знач. прикм. По якому багато ходили; утоптаний (про дорогу, стежку). Надіявся [Андрись] добратися до якоїсь ходженої дороги — може б, вивела його в село (Володимир Гжицький, Опришки, 1962, 189); — Ходженою стежкою людина іде й не озирається, хоч і вибоїн під ногами до лиха (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 206);
// перен. Який багато ходив; бувалий. — З таких, як я, й починати слід було б. Старі, ходжені солдати — знаємо, як за віру, царя й отечество [вітчизну] вмирати (Леонід Юхвід, Оля, 1959, 128).