ХМУ́РО. Присл. до хмурий. Густі широкі брови хмуро зійшлися на переніссі (Олесь Гончар, III, 1959, 269); — Що ти за людина, Павле! — після паузи хмуро сказав Саранчук (Андрій Головко, II, 1957, 566);
// у знач. присудк. сл. Любий папа!.. Погода не щодня кримська: то вітер, то хмуро, то холоднувато (Леся Українка, V, 1956, 236); А тим часом сонце крадькома наниз — тиць, як у скриню, та й сховалось. Стало хмуро (Степан Васильченко, II, 1959, 155).
ХМУРО
Тлумачення слова