ХЛЯСЬ, виг., розм.
1. Звуконаслідування, що означає звук від дзвінких коротких ударів по чому-небудь. Гогіашвілі турнув Чайку просто в клекотливу воду, яка летіла звідусіль, котила каміння, ревла, лютувала, мов справляла відьомський шабаш: «хлясь-хлясь-хлясь! Гу-гу-гу!» (Павло Загребельний, Шепіт, 1966, 347).
2. Уживається як присудок за знач. хляснути. Коней хлясь да хлясь (Словник Грінченка).