ХІБА.
1. част. пит. Уживається як допоміжний підсилювальний засіб у питальному реченні з відтінком сумніву, здивування, недовіри тощо. [Виночерпець:] Немає кубка з яшми! [Хуса (грізно):] Як нема? Хіба хто вкрав? Я злодія знайду хоч під землею! (Леся Українка, III, 1952, 147); — Хіба завтра неділя? ..Як він забув? Завтра ж Дорині іменини (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 367); — Хіба ж ми за день усіх перевеземо? — засумнівався шустрий манилівець (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 179);
// Уживається в риторичному питанні для вираження впевненості, переконливості в протилежній відповіді. Хіба йому розум завадить (Номис, 1864, № 6490); Хіба від добра кида людина рідну сторону і йде між чужі люди на їх робити, їм служити?.. (Панас Мирний, III, 1954, 67); — Хіба це риба! Казна-що, не риба… От колись була риба… (Олександр Довженко, I, 1958, 227); — Хіба сім’ї наші — це не ті самі клітини, з яких складається наша держава, наша сила? (Олесь Гончар, III, 1959, 179);
// Уживається як еквівалент питального речення, що виражає сумнів, здивування або недовіру. — Тихше, громадяни! От сам вчений Мічурін вам розкаже!.. Велика несвідомість, Іване Володимировичу, — сказав Терентій Мічуріну, що якраз надійшов. — Хіба? Не може бути. Ти щось тут наплів уже? (Олександр Довженко, I, 1958, 458); В саду, ближче до вікон, знову почувся тріск і дзвін заліза.. — Та це ж спутані коні пасуться. Чуєте, залізне путо бряжчить?.. — Хіба? (Михайло Стельмах, II, 1962, 62).
2. част. видільна, перев. з сл. що, тільки, крім, лише, вже. Уживається для виділення, обмеження чогось єдино можливого при даних обставинах (з відтінком модальності або допустовості). Горбатого хіба вже могила виправить (Номис, 1864, № 3221); Молоде ж було, а горде й потайне, крий боже! Було й на улицю між дівчат не вийде, тільки хіба коло криниці, як зустріне котору, трошки постоїть (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 264); Коли це алегорія — то така незрозуміла, що читач хіба у самого автора при стрічі розбереться (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 164); В балці було вже зовсім темно, і впізнати кого-небудь було важко, хіба що по голосу (Петро Панч, II, 1956, 236).
3. спол. умовно-протиставний. Уживається в значенні, близькому до сполучників якщо тільки не, якщо не для вираження протиставлення з умовним відтінком. Як перейде [піп] дорогу — щастя не буде, хіба одплюєшся (Номис, 1864, № 13384); Про дорогу нічого й думати, хіба як окріпну трохи (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 457);
// Уживається для вираження умови з відтінком обмеження; близький за значенням до сполучника якщо тільки. «Киевской мысли» не присилай, хіба б який особливо цікавий № (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 322).
4. част. модальна. Уживається для вираження припущення, вагання з якогось приводу. «Хіба випустити хлопця прямо на вулицю, — хай іде куди знає!» — думалося йому (Панас Мирний, I, 1954, 284); Як же за нього я маю віддячити вам? Байку хіба розкажу (Леся Українка, I, 1951, 150).
5. спол. допустово-обмежувальний. Уживається в значенні, близькому до сполучників крім того що, не враховуючи того що, може бути тільки для вираження обмеження, виділення з допустовим відтінком. На землю злізла ніч… Нігде ані шиширхне; Хіба то декуди крізь сон що-небудь пирхне (Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 49); Кругом така тиша, як у вусі: ні людина не загомонить, ні собака не гавкне… хіба тільки трісне суха дровинячка під важкими ступнями товариства (Панас Мирний, I, 1949, 286); Любий дядьку! ..Я лицем і подобою, здається, мало змінилась, хіба що не така дуже біла, як була (Леся Українка, V, 1956, 9); Ніхто до нього не заглядав, і він ні до кого. Хіба коли приходив Гаврило позичити молока для дітей (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 430).
6. спол. протиставний, рідко. Уживається для протиставлення членів речення або речень з обмежувально-модальним відтінком; близький за значенням до сполучника «а». Неволя порізнила дітей одних батьків, одних матерів; вирила між ними глибокий яр, котрого ні перейти, ні переїхати, хіба засипати… (Панас Мирний, I, 1949, 368).
7. част. емоційно-експресивна, з сл. такий. Уживається для вираження захоплення чим-небудь. — Ось і мій Костя, — вказує Бойко на одного з молодих, — теж веранду спорудив тещі хіба ж таку (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 209).