ХАВТУ́Р, а, чол., ХАВТУ́РА, и, жін., заст.
1. Побори натурою, які брало духівництво. Максим таки як письменний, Було, помагає І на клиросі дякові.. Й хавтури З школярами носить (Тарас Шевченко, II, 1953, 55); Школярі з дяком співали псалми за хавтури (Українські поети-романтики.., 1968, 566);
// Милостиня, подаяння.
2. Хабар.