ХАРЧАТИ, чу, чиш, недок., розм.
1. Те саме, що хрипіти. Переляканий осавула тільки харчав під Кавуном (Нечуй-Левицький, II, 1956, 203); Гошка прибичовує його [теля] коло полудрабка так, що воно харчить і крутить головою. — Попусти, — просить Йонька, — задавиться (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 517); — Занедужав чоловік, третій день груди заложило, харчить, стогне, в жару качається (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 282); * Образно. Міни харчали, як люті пси, і шматували воду, піднімали до темного неба чудернацькі смерчі (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 237);
// Говорити з хрипом, сиплим голосом. — В камеру! В камеру! — харчить Геллерфорт. Поліцаї хапають Тамару з ослона і тягнуть до порога (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 148).
2. Видавати хриплі звуки при диханні під час сну; хропти. Зосталися самі п’яниці. Той харчав, звалившись під лавкою; той сидів, обпершись спиною об косяк вікна (Панас Мирний, I, 1949, 259); Рудий, бородатий еврей спав, схиливши голову на груди, аж харчав (Степан Васильченко, I, 1959, 188).