ХАРА́КТЕРЕЦЬ, рця, чол.
1. Пестл. до характер 1, 3.
2. ірон. Важкий, перев. упертий або вередливий характер. Дмитро мовчки пішов з кімнати. — Характерець, — похитала головою Олімпіада Никанорівна. — Й слова не смій сказати… (Юрій Збанацький, Переджнив’я, 1955, 8); Секретар.. встав. Підійшов до неї. — Маєш характерець. Партизанка? — Ольга заперечливо хитала головою: ні (Петро Дорошко, Не повтори.., 1968, 109).