ХАПКИ́Й, а, е, розм.
1. Беручкий до чого-небудь, охочий що-небудь робити; проворний, моторний. Почала я готувати снідання, а черниця за мною у комору, пшона одміряє у глечик, одсипає муки у миску, сметани у полумисок; слив’янку набирає; ..порозчиняла столи, достала скатерку, стіл застеляє, — жвава та хапкая (Марко Вовчок, I, 1955, 253); Ілько до роботи хапкий, а до їжі ні (Словник Грінченка); Хапкий, верткий, в’юнкий та спішний на вдачу, він і в звичайний час все чогось ніби кудись хапався, кудись поспішав (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 249).
♦ Хапкий на мову — те саме, що Швидкий на язик (див. швидкий). [Макар:] Та ти… Ти, звісно… хапкий на мову — кожне слово викрутиш і сторчака постановиш… (Марко Кропивницький, IV, 1959, 341).
2. Схильний до крадіжок, хабарництва. На пасіку треба чоловіка, щоб не хапкий (Словник Грінченка).
♦ Хапкий на руку — схильний до крадіжок, хабарництва. [Олімпіада:] Наглядай за нею, щоб часом чого не вкрала з комори.. Щось вона мені здається хапкою на руку (Марко Кропивницький, III, 1959, 297).