КЕРУ́НОК, нку, чол., рідко. Те саме, що напрям 1. Кожної миті сплав наш мусив міняти керунок (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 32); Великими стрибками побіг [Денис] озиминою в тому керунку, де впала птиця (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 139).
КЕРУНОК
Тлумачення слова