КЕП, а, чол.
1. розм., рідко. Те саме, що дурень 1. Сказав йому кеп єсь [ти є кеп], а він і зуби стяв (Номис, 1864, № 7879).
2. заст. Назва гри в карти. Які ж були до карт охочі, То не сиділи дурно тут; Гуляли часто до півночі.. У памфиля, в візка і в кепа (Іван Котляревський, I, 1952, 114).