КЕЛІЯ

КЕ́ЛІЯ, ї, жін. Житло ченця або черниці (окрема кімната в монастирі або будиночок). Іде чернець у келію Меж стіни німії Та згадує літа свої, Літа молодії (Тарас Шевченко, II, 1963, 55); Вона не забула своєї келії, тісної та тихої, як домовина (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 119); Софія звеліла їм [монашкам] розходитися по келіях і ніде на подвір’ї не стояти (Іван Микитенко, II, 1957, 270);
//  перен., жарт. Невелика кімната самітної людини. — Тепер, мабуть, буде кому подарувати букет, — сказав Чепель.. — А то лежать осінні листочки в капітанській келії без діла (Олесь Донченко, VI, 1957, 511).