КАВАЛЕ́Р, а, чол.
1. Чоловік, який розважає жінку в товаристві, супроводить її під час прогулянки тощо. [Петро:] От тобі, Галю, і кавалер, щоб не скучала сама (Панас Мирний, V, 1955, 144); — Властиво, ви, як кавалер, повинні були би проводити мене аж до дверей (Гнат Хоткевич, I, 1966, 41); * У порівняннях. Гуска, як дама, йшла попереду, а гусак, як чемний кавалер, йшов позаду… (Остап Вишня, I, 1956, 346);
// Той, хто танцює в парі з жінкою. Рожеві панни й кавалери у хвилях музики пливуть.. (Володимир Сосюра, I, 1957, 381);
// Залицяльник. Кавалери крутилися, бавилися, але ні один не освідчився (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 91); — Пріся? Надивилась я на Прісю за ті два тижні влітку. У неї тільки кавалери в голові (Андрій Головко, II, 1957, 591).
2. розм. Те саме, що парубок. [Мотря:] Постановите кварт зо дві горілки — ..то наші кавалери зразу приймуть вас у свою юрбу! (Марко Кропивницький, II, 1958, 25); В школі моє галіфе помітили і сторож, і учні, .. сторож назвав мене кавалером (Михайло Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 156).
3. тільки кавалер. Той, хто нагороджений орденом. Полкову розвідку щоночі водить на неймовірні завдання.. Козаков, повний кавалер ордена Слави… (Олесь Гончар, I, 1954, 370); Закінчилась війна, товариш Береговий — кавалер восьми бойових орденів, Герой Радянського Союзу (Вечірній Київ, 2.XI 1968, 2).