КАШТЕЛЯ́Н, а, чол.
1. За середньовіччя в ряді країн Західної Європи, зокрема Польщі, — службова особа, яку призначав король або князь для управління цитаделлю в місті, а пізніше — наглядач замку, громадського будинку. В понеділок пополудні прийшли до Сагайдачного белзький каштелян Станіслав Журавинський і любельський воєвода Яків Собєський (Осип Маковей, Вибр., 1956, 583); За Лешком обережно ступав краківський каштелян Пакослав у довгій чорній сутані (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 97);
// Почесний титул польського сенатора в XV-XVIII ст.
2. Особа, що завідує білизною в готелі, лікарні, гуртожитку тощо.