КАРЦЕР

КА́РЦЕР, у, чол. Приміщення (звичайно без світла) у в’язниці (до революції також у навчальному закладі) для тимчасового одиночного ув’язнення осіб, винних або звинувачених у чомусь. [Начальник сторожі:] Сього замкніте у карцер на ніч (Леся Українка, II, 1951, 434); Сьогодні на прогулянці він образив начальника, якого ненавиділа вся тюрма, і тепер мусив іти до карцеру (Степан Васильченко, I, 1959, 71); За надмірне захоплення літературою — читання книжок під час уроків — він [0. Маковей] терпів навіть покарання — сидів у шкільному карцері (Жовтень, 2, 1956, 79).