КАРАУ́ЛЬНИЙ, а, е, розм. Прикм. до караул 1; вартовий (у 1 знач.). Дебелий рудовусий солдат.. виявився людиною надто вже відданою суворим правилам караульної служби (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 138);
// у знач. ім. караульний, ного, чол. Вартовий. Караульні не підпускають Ївги й близько (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 265).
КАРАУЛЬНИЙ
Тлумачення слова