КАРАУ́Л, у, чол., розм.
1. Те саме, що варта 1; сторожа, чати. Копають день, копають два, На третій насилу Докопалися до муру Та трохи спочили. Поставили караули (Тарас Шевченко, I, 1951, 306); Начальник караулу схоплюється, побачивши офіцера (Юрій Яновський, IV, 1959, 231).
2. у знач. виг. Ґвалт, пробі; рятуйте. В шибку брязнув дід Кузьма: — Караул! Труби нема! (Степан Олійник, Вибр., 1959, 292).