КАРАБІНЕ́Р, а, чол.
1. заст. Озброєний карабіном вояк, що належав до особливої військової частини добірних стрільців в арміях країн Західної Європи та Росії до середини XIX ст. Бузькі й чорноморські козаки, підтримані карабінерами, розгромили турків і захопили табір (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965, 383).
2. Жандарм в Італії. Та не змогла [мати] від куль карабінерів Порятувати первістка свого (Микола Бажан, Італ. зустрічі, 1961, 4).