КАПРИ́ЗНИЙ а, е.
1. Примхливий, вередливий, з постійними забаганками, капризами (у 1 знач.); забагливий, комизистий. Вона була капризна, палка, сентиментальна і стара (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 408); Боюся тільки, як би не набриднути Ліді за це літо.., хоч я і не дуже капризна на літні домівки й комфорти (Леся Українка, V, 1956, 149); Раніше весела й життєрадісна, вона [дитина] стає лякливою, капризною й дразливою (Хвороби дитячого віку, 1955, 123);
// Який виражає каприз (у 1 знач.); зумовлений капризом. Маріка відвертається капризним рухом (Гнат Хоткевич, II, 1966, 406); Капризний вираз обличчя; Капризний голос.
2. перен. Повний несподіванок, випадковостей; непевний, нестійкий. Дуже капризна річ плавуча міна, — кажуть матроси (Юрій Яновський, II, 1958, 33); Капризна погода; Капризна зима.
3. перен. Химерний, вигадливий. Се вони [жайворонки], невидимі, кидають з неба на поле свою свердлячу пісню. Дзвінку, металеву й капризну, так що вухо ловить і не може зловити її переливів (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 231).