КАНЮ́ЧИТИ, чу, чиш, недок., перех., зневажл. Настирливо й жалібно (часто до набридливості) просити що-небудь у когось; випрошувати, циганити. Канючать [діти] хліба шмат під вікнами з торбами… (Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 128); Гордощами його був величезний мамутів [мамонтів] ріг, що днів зо три канючив він його для музею в одного селянина (Степан Васильченко, Вибр., 1954, 282); — Не полюбляю я вашого брата, святенників, бо вони або милостиню канючать, або кишки з людей мотають казаннями (Зінаїда Тулуб, Людолови, II, 1957, 78).
КАНЮЧИТИ
Тлумачення слова