КАЛАМУ́Т, у, чол., розм. Неприємність, клопіт; сварка. [Захарко:] Коли б з цього кумовання не вчинилося якого каламуту! (Марко Кропивницький, II, 1958, 159); — Це ж той їх наречений, що колись проти панни той каламут на ярмарці вчинив (Степан Васильченко, II, 1959, 333).
КАЛАМУТ
Тлумачення слова