КАДИ́ЛЬНИК, а, чол.
1. Той, хто кадить кадилом Шевченко.. ненавидів церкву з її облудою, лицемірством і юродивими кадильникамн (Слово про Кобзаря, 1961, 162).
2. перен., ірон. Той, хто надмірно вихваляє кого-, що-небудь. Старанні кадильпики.. підігрівали егоїстичні замашки ланкової (Вітчизна, 2, 1961, 194).