КАБЛУЧКА, и, жін.
1. Що-небудь зроблене, зв’язане у вигляді кільця, петлі. Взявши Гнучкий одноліток лози, Каблучку заходивсь [Помпілій Нума] плести (Тарас Шевченко, II, 1953, 335); Павло взявсь за залізну каблучку і постукав нею у хвіртку (Андрій Головко, А. Гармаш, 1954, 81); Два молоді сипайчі взяли величезну каблучку мотуза (Іван Ле, Міжгір’я, 1953, 273); * Образно. Налягли здобичники, тісною каблучкою здушили чумаків (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 185).
2. Те саме, що перстень. Намиста блискучі, штучні каблучки на руки, дорогі сукна та шовкові тканини… Все те так і сяло та грало..! (Панас Мирний, III, 1954, 257); Хлопець під час заручин дарує дівчині каблучку на знак того, що вона заручена… (Василь Козаченко, Сальвія, 1959, 165).