ЇЗДА́, и, жін.
1. Дія за значенням їздити. Кінські підкови хляпали та калюка на всі боки розбігалася од прудкої ізди… (Панас Мирний, I, 1949, 330); Вона зовсім забракувала лижі і спосіб ізди на них (Леся Українка, V, 1956, 54); Після довгої ізди в автобусі Антон, розминаючи ноги, вийшов з машини (Степан Чорнобривець, Потік.., 1956, 197).
2. У сполуч. з іменниками, які означають час, є мірою відстані. До Мессіни лишилась 1 година їзди (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 353); Хто б повірив, що звідси лише година їзди до великого міста1 (Семен Журахович, Звич. турботи, 1960, 3).