ІЗОЛЯ́ТОР, а, чол.
1. Речовина, що не проводить електричного струму; діелектрик. Учені почали розрізняти тіла, які проводять електрику, — провідники і тіла, що не проводять електрики, — ізолятори (Нариси розвитку прикладної електротехніки в СРСР, 1957, 9); Суху деревину використовують як ізолятор при монтуванні освітлювальних сіток, .. для стовпів електросіток тощо (Столярно-будівельна справа, 1957, 30).
2. Виріб для ізоляції та кріплення дроту. Поставлять стовпи з ізоляторами, потягнуть дріт, засвітять світло по селу, проведуть під кожну стріху (Юрій Яновський, Мир, 1956, 121).
3. Приміщення для тимчасової ізоляції людей із заразними хворобами тощо. — Цей хлопчик зараз в ізоляторі. Він хворий (Олесь Донченко, VI, 1957, 320); В інтернатах, де учнів є від 50 і більше, необхідно виділяти ізолятор на 1—2 і більше учнів (Шкільна гігієна, 1954, 183);
// Спеціально пристосоване приміщення для тварин із заразними хворобами.