І́СТИННИЙ, а, е.
1. Який відповідає істині (у 1, 3 знач.); правильний, правдивий. Два протилежні судження не можуть бути разом істинними, але вони обидва можуть бути хибними (Логіка, 1953, 67).
2. Дійсний, справжній, непідроблений. — Я вам розкажу саму істинну правду (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 308); Коли минає час, усе дрібне стає дрібнішим і непомітнішим, а те, що було істинним і величним, на відстані вимальовується ще величніше і яскравіше (Олекса Гуреїв, Наша молодість, 1949, 234).