ІСТЕРИ́ЧНИЙ, а, е.
1. Стос. до істерії. Я .. б’юсь руками об двері, наскакую на жінку, що в істеричному нападі ламає руки… (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 418).
2. Схильний до істерії; хворий на істерію. Настуся була зроду істерична й трохи психопатка (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 230); Що то за кара божа глядіти за істеричними та ще розпещеними людьми (Леся Українка, V, 1956, 416).
3. Характерний для істерика; такий, як при істериці. — Доки в ній [панночці] душі докопаєшся, то її істеричні нерви затруять тобі ціле життя (Іван Франко, VI, 1951, 266); Її регіт стає все більш істеричним і раптом переходить у плач (Іван Кочерга, II, 1956, 221); * У порівняннях. Засміялася [Оленка] якимсь дивним, горловим, наче істеричним, сміхом (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 436).