ІСНУВА́ННЯ, я, сер.
1. тільки одн. Буття; наявність кого-, чого-небудь у дійсності. Адвокат.. за допомогою довгої судової процедури довідався про існування братів (Іван Франко, VI, 1951, 203); Усміхалася [мати], коли бачила Марусю, як вона, вернувшися із садка, пурхала по хаті, щебетала, а кожний рух, кожне слово, кожна інтонація були насичені щастям, безмірною радістю існування (Гнат Хоткевич, I, 1966, 102); Безпосереднім чуттям упевняємось ми в існуванні Часток матерії (Микола Зеров, Вибр., 1966, 136); Протягом свого існування Академія наук УРСР невпинно розвивалась, масштаби й обсяг її наукової діяльності безперервно розширялися (Наука і життя, 12, 1957, 7).
2. Життя, спосіб життя. Робота лежить, а я мучуся бездіяльністю.. От вам.. опис мого існування (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 440); Кількаденне напівголодне існування та сила викурених цигарок небезпечно гойднули його голову і одразу примусили знову сісти на ліжко (Григорій Епік, Тв., 1958, 244); Існування рослини при такій температурі — неможливе (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 113).
Засоби на (до) існування див. засіб.