ІНСПЕ́КТОР, а, чол.
1. Посадова особа в державних установах, на підприємствах, у громадських організаціях, що здійснює нагляд і контроль за правильністю їх дій, виконанням законів, інструкцій, постанов, ухвал і т. ін. Йосип Іванович разом з другим інспектором якості, Миргородським, вийшли, нарешті, в поле перевірити якість роботи (Петро Панч, В дорозі, 1959, 220); Якось на урок зайшов інспектор (Олесь Донченко, V, 1957, 293); Фінансовий інспектор; Інспектор охорони праці.
2. У чоловічих навчальних закладах дореволюційної Росії — представник адміністрації, помічник директора в навчальній і виховній роботі. — За люлечку і тютюнець завтра у інспектора побалакаємо (Панас Мирний, I, 1954, 336); Губернатор запропонував інспекторові.. звільнити мене. Інспектор взяв мене на свою відповідальність і перевів до Богуслава.., в двокласову [двокласну] школу за вчителя (Степан Васильченко, IV, 1960, 34).