ІНО (ЙНО), діал.
1. присл. Тільки, лише. Не уродить сова сокола — іно таке, як сама… (Номис, 1864, № 7152); — А скільки ж то, боже мій, бачив я таких, що в них іно скибочка того поля, а сім’я велика… (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 109).
2. спол. Тільки, як тільки. — Іно я наклала в тарілку пирогів і взялась сметану збирати, аж і паннунця над’їхали (Іван Франко, III, 1950, 431); Завтра, іно розвидниться, встане Харитя, нагодує маму.., візьме серп і піде в поле (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 15).