ІНКВІЗИ́ЦІЯ, ї, жін.
1. іст. Підпорядкована папі судово-карна установа католицької церкви, створена (в XIII ст.) для боротьби з єретиками; діяла дуже жорстокими методами. Католицька інквізиція нещадно переслідувала людей науки, засуджуючи їх до страти, спалюючи їх на вогнищах (Колгоспник України, 2, 1958, 41); Неуцтво в поєднанні із страхом перед сліпими стихійними силами.. було однією з рушійних сил середньовічної інквізиції (Наука і життя, 9, 1965, 30).
2. перен. Жорстоке знущання; катування. Катиченці взяли єретика і повели його до Торквемади, на інквізицію (Леся Українка, I, 1951, 240); * У порівняннях. Вечір і ціла ніч мандрівки були для Ремо інквізицією (Олесь Досвітній, Гюлле, 1961, 78).