ІМПЕРАТИ́ВНИЙ, а, е.
1. Який вимагає беззастережного підпорядкування, реагування, виконання; наказовий. На імперативний дзвоник шефа чарівна хорунжеса прочинила двері і стала на порозі по-військовому струнко (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 88); Можна було б згадати тут неповторне лукавство вишнівської усмішки, що так різниться від імперативних, вольових інтонацій сатири Маяковського (Радянське літературознавство, 4, 1963, 25).
2. грам. Стос. до імперативу (у 2 знач.). Імперативна форма дієслова.