І́КЛО, а, сер.
1. Зуб між різцями й передкореневими зубами в кожній половині верхньої та нижньої щелеп людини й ссавців. Потомились вівчарки.. На довгий червоний язик, що звиса між іклами, сідають мухи (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 322); Підійшло страшне вусате страховисько, нагнулося, бородате, трохи що не до очей і витріщило білі ікла (Яків Качура, II, 1958, 11); * Образно. Рояль хрипить, безсило клацає жовтими іклами клавіатури (Петро Колесник, На фронті.., 1959, 143).
♦ Вишкіряти (вишкірити) ікло див. вишкіряти.
2. Великих розмірів зуб, що виступає з рота назовні (в деяких ссавців); бивень. Рот її [тваринної подоби] тягнувся аж до великих вух, із нього витикались кабанячі гострі ікла (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 119); Головним засобом оборони в мамонта були його величезні загнуті догори ікла (Історія СРСР, I, 1956, 4).