ГИ́РЯВИЙ, а, е, діал.
1. зневажл. З стриженою, бритою головою. Не вспіє гирява дівка й коси собі заплести (як ми вернемось додому) (Номис, 1864, № 13885);
// У знач. ім. гирявий, вого, чол. Той, у кого стрижена, брита голова. У його стільки землі, як у гирявого чуприни (Словник Грінченка);
// Вбогий, нужденний. Таке вже гиряве моє щастя (Словник Грінченка): Ти кажеш, недоречні Слова оці пишу.. Та, бач, буває ж в мові Завжди воно отак, То злота шмат чудовий, То гирявий п’ятак (Павло Усенко, Листя.., 1956, 181).
2. рідко. Важкий. Скаженіючи від безсилої люті, сердито вилаявся [Когут], здійнявши погрозливо гиряві кулаки (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 339).