ГВО́ЗДИК, а, чол., рідко. Зменш.-пестл. до гвоздь 1. * У порівняннях. Кібчики, неначе гвоздиком прибиті, на однім місці махають крильцями, виглядаючи добичу (Олекса Стороженко, I, 1957, 333).
ГВОЗДИ́К, а, чол. (перев. мн.) (Tagetes erectus, L.). Те саме, що повняк. На голову положили ще віночок.., що самі [дружки] зв’язали, то з жовтих гвоздиків та з ромену, та з різних цвітків (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 96); Гвоздиків пішлю Вам з Русова, з города моєї мами (Василь Стефаник, III, 1954, 237); * У порівняннях. Хлопець, як явір, чорнявий, гарний, як гвоздик (Нечуй-Левицький, III, 1956, 315).