ГУ́РМА, гурми́, жін., діал.
1. Юрба, юрма, гурт (про людей). Веселою гурмою висипали [діти] із школи (Степан Васильченко, II, 1959, 255); На подвір’ї стояла гурма людей (Василь Стефаник, I, 1949, 15); Ціла гурма вчителів обступила Якима (Степан Ковалів, Світ.., 1960, 31).
2. Група тварин, птахів, що разом ходять або літають. Там дозорчиня [наглядачка] казала підпаскам все бидло завернути. Біжить назад вся гурма без ладу (Леся Українка, II, 1951, 208); Бачать вони [птахи], лежить неживий Осел, та й усі гурмою до нього (Іван Франко, IV, 1950, 52).