ГУРЧАТИ

ГУРЧАТИ, чу, чи́ш, недок., розм. Видавати, створювати протяжний, розкотистий звук, шум і т. ін. Блискавиці раз поз раз миготіли, висвічуючи у невеличкі вікна, а грім гурчав (Панас Мирний, IV, 1955, 88); Голосно гурчав мотор автомобіля, певно, шофер вже заганяв на ніч свою машину в гараж (Василь Кучер, Полтавка, 1950, 4); Десь кудкудачуть кури і гурчить літак (Олександр Довженко, III, 1960, 386);  * Образно. Аудиторія [гірників] задоволено гурчала, і перегомін кількох десятків голосів зливався в джмеляче гудіння (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 283).